Щороку, в останню суботу листопада, Україна та світ вшановують пам’ять мільйонів людей, чиє життя забрав Голодомор -  один із найстрашніших злочинів проти людства у ХХ столітті. Це не просто трагедія минулого, це свідчення того, як цілеспрямована політика тоталітарного режиму може стати зброєю проти власного народу.

Голодомори 1921–1923, 1932–1933 та 1946–1947 років стали важким ударом по українській нації. Наймасштабнішим серед них був Голодомор 1932–1933 років, який дослідники визнають геноцидом українського народу.  Сьогодні, коли Україна знову бореться за свободу та існування, пам’ять про Голодомор набуває нового змісту. Вона нагадує нам про ціну незалежності, про небезпеку імперської політики та про обов’язок - зберігати правду.

До Дня пам’яті жертв Голодоморів студенти групи ІС-23 підготували серію змістовних виступів, присвячених одній із найтрагічніших сторінок української історії. Їхні доповіді охопили різні виміри трагедії 1932–1933 років, демонструючи глибоке розуміння причин, перебігу та наслідків геноциду українського народу.

Студенти наголосили, що Голодомор був не стихійним лихом, а свідомою політикою сталінського режиму, спрямованою на придушення українського селянства та національного руху. Примусова колективізація, нереальні хлібозаготівлі, "чорні дошки" та заборона виїзду з голодуючих територій стали головними інструментами знищення українців. У виступах підкреслювалася важливість міжнародного визнання Голодомору як акту геноциду.

Були розглянуті політичні й економічні фактори, що призвели до масового голоду, зокрема колективізацію, репресії та хлібозаготівельну політику СРСР. Не менш важливо було охарактеризовано наслідки: демографічні втрати, руйнування традиційного укладу життя, психологічні травми та довготривалі наслідки для розвитку українського суспільства.

Студенти проаналізували, як радянська влада десятиліттями приховувала правду про Голодомор. Вони розповіли про репресії щодо очевидців та істориків, фальсифікацію архівів, заборону навіть згадувати про голод. Водночас було представлено, як інформація про трагедію проникала на Захід завдяки журналістам, дипломатам і представникам української діаспори. Особливу увагу звернули на роль Гарета Джонса та Малкольма Маґеріджа, які першими повідомили світові правду.

Такі заходи є важливими не лише як форма вшанування пам’яті, а й як необхідна складова формування громадянської свідомості.
Пам’ятаємо, щоб не допустити повторення.