08 квітня 2019 року кафедрою історії України та правознавства проведений науково-методичний семінар, на якому к.і.н. Р.П.Шляхтич детально розповів про свою роботу в архіві Міжнародного дослідницького центру Яхад-Ін Унум (Париж, Франція). Знайомлячи з історією центру, розповів про ініціатора створення - священика Патрика Дюбуа та осіб діючої команди, з коментарями відносно сфери діяльності кожного.

Коментуючи власний доробок, Р.П.Шляхтич зазначив: з 2500 відеосвідчень, зібраних командою Центру в Україні опрацьовано 175 відеосвідчень (Дніпропетровська, Кіровоградська та Запорізька області). Доповідач закцентував увагу присутніх на чіткій структурованості свідчень, де основними моментами є особисті дані респондента та його соціальне походження; спогади про життя євреїв і місцевого населення до радянсько-німецької війни та інформація про долю євреїв в перші дні (тижні, місяці) нацистської окупації; перші враження від появи окупантів в конкретному населеному пункті; відомості про місця масових розстрілів єврейського населення та політика пам’яті щодо них; участь місцевих поліцаїв в геноциді євреїв.

Під час опрацювання масиву відеосвідчень простежувалась  їх класифікація  за рівнем інформативності як:

- найбільш інформативні: спогади осіб, яким на момент вчинення актів геноциду було від 5-7 до 15-17 років.

- менш інформативні: спогади осіб, яким було більше 18 років.

Причина - у вікових особливостях людської психіки: для перших це була психологічна травма, яка дуже добре відобразилася в їх пам’яті, для других – свідоме намагання заблокувати неприємні спогади, не згадуючи і не говорячи про них взагалі або аудіюючи певний мінімум.

За характером інформації, яку містили архівні матеріали, опрацьовані нашим колегою, простежується наступна тенденція: близько половини свідчень розкривають «технологію» Голокосту. На другому місці свідчення про участь місцевих поліцаїв у геноциді євреїв. В межах 20 % - це розповіді про гетто, місця утримання та трудові табори, згадки про імена та прізвища вбитих євреїв, факти рятування євреїв та розповіді про їх рятівників; інформацію про майно вбитих та евакуйованих євреїв містять близько 10 % інтерв’ю; найменша кількість свідчень - про вбивства ромів та одиничні випадки вбивства євреїв.

Нагадаємо, що мова іде про спогади мешканців Дніпропетровської, Кіровоградської та Запорізької областей, більшість яких - 90% - жителі сільської місцевості і на момент, коли вони бачили злочини, були дітьми у віці від 6 до 12 років.

Донесена інформація знайшла відгук у всіх присутніх, як-то коментарі, побудовані на спогадах рідних, які є свідками подій геноциду щодо єврейського населення. Торкнулися і питання про необхідність активізації дій в реалізації політики пам’яті в нашому місті щодо місць масових розстрілів мирного, в т.ч. і єврейського, населення в роки нацистської окупації.