08 травня 2019 року студенти І-го курсу сп."Історія" спілкувалися з актуальних проблем формування моделі пам'яті Другої світової війни та емоційно-змістового забарвлення 8 та 9 травня як складової цієї пам'яті.
Тематичною підводкою до дискусії стали виступи магістрантів-істориків Ярослава Щербака щодо різних поглядів на відзначення Дня перемоги/пам’яті; Михайла Сазонова по питаннях існуючих моделей історичної пам'яті українців та Влада Гордієнка - про втрати у війні та її наслідки.
Історія двох дат – 8 та 9 травня пов’язана з тим, що акт про капітуляцію, названий "остаточним", підписали 8 травня о 22:43 за центральноєвропейським часом, або в 0:43 за московським. Припинення вогню було призначено на 23:01 за Берліном – коли 9 травня настало також в країнах Східної Європи.
Вчені умовно визначають чотири моделі пам’яті про Другу світову війну. У країнах «старої» Європи пам’ятні заходи відбуваються здебільшого 8 травня, з огляду на точну дату підписання Акту капітуляції. Окрім того, наступного дня, 9 травня, європейці святкують День Європи. Логіка відзначення цієї дати вибудовується за принципами, викладеними у Резолюції Генеральної асамблеї ООН, котра не містить жодних обмежень щодо уже існуючих традицій відзначення, закликає зберігати пам’ять про жертви війни та не допустити повторення чогось подібного у майбутньому.
У Росії День перемоги святкують 9 травня пафосно із військовими парадами, салютами та культом радянських воєначальників.
Для Німеччини ситуацію з відзначенням 8-9 травня досить точно висловив перший президент ФРН Теодор Хойс, визначивши 8 травня трагічним і проблематичним парадоксом, адже в цей день Німеччина була одночасно знищена і врятована.
Нові члени Євросоюзу мають свою, окремішню та консолідовану, позицію: для них політика пам’яті полягає, по-перше, у вимогах до Росії визнати свою відповідальність за злочини та окупацію країн Центрально-Східної Європи, а по-друге, в ініціативах щодо внесення своєї пам’яті про досвід життя під совєтами до спільного панєвропейського наративу.
І тут логічно постає питання про модель історичної памяті українців. Зокрема, з огляду на дослідження д-ра політ.н. В.Гриневича, говоримо про існування двох конкуруючих моделей – української (самостійницької), налаштованої на творення незалежної, зорієнтованої на Європу демократичної держави і пострадянської (малоросійської), що плекає проросійські симпатії і ностальгує за СРСР. Проблема української історичної пам'яті набула актуальності в момент постання незалежної української держави, а етапи формування політики пам'яті, зокрема і моделі пам'яті війни, чітко пов’язані з особливостями правління Президентів України.
Модератором безпосередньо дискусії, під час якої першокурсники мали можливість висловити свої аргументовані «за» і «проти» відносно «святкування» чи «вшанування», стала к.і.н., доцент Н.А.Печеніна.
