Як запобігти синдрому емоційного вигорання? Спочатку варто задати собі декілька простих запитань:

1) Для чого я це роблю? Для чого я працюю? Для чого я навчаюся в університеті? Який у цьому сенс? Чи є це для мене цінністю? Чи хочу я присвятити цій справі життя - чи це те, заради чого я живу? 

2) Чи подобається мені робити те, що я роблю? Чи люблю я це робити? Чи я роблю це охоче? Мені подобається тільки результат або також і процес? Чи приносить мені те, що я роблю, радість? Можливо, не завжди справи складатимуться таким чином, але почуття радості та задоволення мають переважати. Інакше існує загроза емоційного вигорання.

Дана стаття є конспектом лекції відомого австрійського психотерапевта Альфріда Ленгле, в якій він розглядає поняття емоційного вигорання з позиції екзистенційного аналізу, причини виникнення цього синдрому і те як можна цьому запобігти.

Емоційне вигорання розуміється автором як прояв неекзистенційної установки по відношенню до життя, якої людина дотримується, частіше за все несвідомо. При цьому ігноррування екзистенційної дійсності є настільки фундаментальним, що призводить до дефіцитарної вітальної симптоматики як у соматичному, і у психічному аспекті. Ця симптоматика виконує захистну функцію щодо запобігання подальшому розвитку неекзистенційної установки.

Емоційне вигорання - це тривалий стан виснаження, що виникає в діяльності. Виснаження - провідний симптом і основна характеристика емоційного вигорання. Стан виснаження спочатку стосується тільки самопочуття, потім він починає впливати безпосередньо на переживання, а потім також і на рішення, позиції, установки та дії людини. Виснаження охоплює прояви трьох вимірів людського буття, якї описував В. Франкл: 

• соматичний вимір: тілесна слабкість, функціональні розлади (наприклад, безсоння) аж до зниження імунітету;
• психічний вимір: відсутність бажань, відсутність радості, емоційне виснаження, дратівливість;
• ноетичний вимір: уникнення вимог ситуації та відносин, наявність установок, що знецінюють ставлення до себе і до світу.

Тривалий розлад створює пригнічений емоційний фон, на якому специфічно сприймається і все інше. Переживання самого себе та світу характеризується хронічною відсутністю тілесно-психічної сили, відчуттям порожнечі, яке супроводжується зростаючим відчуттям втрати духовних орієнтирів. До порожнечі додається почуття безглуздості, яке поширюється на всі аспекти життя (не тільки на роботу, але і на вільний час та особисте життя), і в результаті вже саме життя переживається як безглузде (позбавлене сенсу).

Теза 1. Емоційне вигорання - це результат того, що людина в професії протягом тривалого часу не переживає добровільності діяльності та її цінності. Доти, поки хтось з радістю та інтересом працює над чимось і може відчувати пов'язані з цим переживання, він не наражається на небезпеку вигорання. Людині з емоційним вигоранням, з позиції екзистенційного аналізу, не вистачає істинного (екзистенційного) сенсу для її дій. Наприклад, якщо людина зосереджена лише на власній кар'єрі, або постійно очікує соціального визнання, матеріального заохочення, сприймає роботу лише як обов'язок. 

Якщо людина мотивована не змістом завдання, не самою діяльністю, якою вона займається, а якимись побіжними цілями їй неминуче загрожує синдром емоційного вигорання.

Якщо людина надає допомогу не заради тих, кому вона допомагає, або не бачить у завданні, яке вирішує, цінності для себе самої, то інші люди та завдання для неї можуть бути замінними. Тут мова іде про те, щоб прийняти участь, щось робити, а не про цінність об'єкта.

Теза 2. Емоційне вигорання виникає через формальну, а не змістовну мотивацію діяльності, коли і зміст (предмет) діяльності є лише засобом для задоволення, як правило, неусвідомлюваних егоцентричних потреб і мотивів людини.

Теза 3. Емоційне вигорання виникає тоді, коли дія орієнтована, насамперед, на задоволення суб'єктивної потреби (дефіциту) і лише потім на предмет занять.

Простіше кажучи емоційне вигорання відсутнє, якщо в людини немає якоїсь суб'єктивної потреби (дифіциту), в якому закріплена установка (наприклад, потрібно завжди домагатися успіху і визнання), що викликає даний розлад. Так, якщо лікар виконує напружену роботу під час пандемії із внутрішніх переконань у її цінності, то він буде виснажений, але інші, типові для цього феномену симптоми, такі як цинізм, почуття провини, порожнечі, страждання через відсутність визнання, безуспішності, у нього не розвинуться.

Теза 4. У синдромі емоційного вигорання проявляється утилітарна (орієнтована на потребу) життєва установка з наступною втратою почуття життя. Нерозуміння екзистенційної дійсності полягає в подвійній зневазі: 

• до внутрішньої цінності інших людей, речей та завдань;
• до цінностей власного життя, яке розглядається перш за все як засіб для досягнення мети - так само, як речі та інші люди.

Життя зі зневагою до внутрішньої цінності інших та власної цінності призводить до стресу. З екзистенційно-аналітичної точки зору, робити щось не бажаючи цього («життя без внутрішньої згоди»), - найглибший корінь стресу.

Теза 5. Емоційне вигорання та стрес виникають у людини через життя без внутрішньої згоди щодо змісту своєї роботи. Якщо людина протягом тривалого часу займається якоюсь діяльністю (професією), не відчуваючи особистого зв'язку з нею, тобто не бачить внутрішньої цінності завдання і з цієї причини не може відчувати внутрішню згоду з її змістом, то неминуче виникає внутрішнє спустошення, депресія, тому що не відбувається діалогічного обміну, в якому людина не тільки віддає, а й отримує.

Теза 6. За емоційним вигоранням стоїть подвійна бідність відносин: зовнішніх - з іншими людьми та з діяльністю, а також внутрішніх - із самим собою та власною емоційністю. Як наслідок - виникають порожнеча і дратівливість (депресія виснаження).

Теза 7. Емоційне вигорання - це рахунок, який пред'являє психіка за вже давно відчужене життя, без внутрішньої згоди (автентичності), що означає подвійну відсутність ціннісних відносин (до інших і до самого себе) та супроводжується розладами фундаментальної мотивації (Концепція чотирьох фундаментальних мотивацій в екзистенційному аналізі).

Виникає питання: чому людина продовжує займатися діяльністю, що її не задовільняє протягом тривалого часу?

Передусім через дефіцити, що виникають у сфері фундаментальної мотивації. Такі дефіцити можуть виникати у сфері першої фундаментальної мотивації (вона стосується безпеки, захисту, простору та надійності). Цей дифіцит веде до почуття невпевненості та відчуття, що людині щось загрожує. Такі люди мають високу сприйнятливість до жорстко регламентованих видів діяльності, несвідомо вони роблять все, щоб за будь-яку ціну зберегти для себе «надійність» життєвого простору.

У другій фундаментальній мотивації йдеться про відносини і про цінність життя, про близькість і здатність вступати у відносини. Розлади на цьому рівні, такі як, наприклад, блокована емоційність, страх перед відносинами, емоційне (депресивне) перевантаження, призводять до того, що замість відкритого звернення до життя з'являються забов'язання. Мотив співчуття, співрадості замінюється мотивом зобов'язання. Таким людям, незважаючи на великі зусилля, важко позбутися почуття провини. Вони віддають себе іншим, нехтують власними потребами, бояться стати тягарем для інших.

У сфері третьої фундаментальної мотивації йдеться про визнання цінності власного Я (самоцінності). Розлади у цій сфері роблять людину сприйнятливою до спокус професій, які забезпечують кар'єрне зростання, визнання, владу, незалежність чи наявність грошей. Витоки цього у накопиченому за роки дитинства та юності дефіциті самоцінності, який робить людину залежною від визнання іншими.

У четвертій фундаментальній мотивації йдеться про знаходження сенсу, тобто більш широкої системи взаємозв'язків, у якій можна зрозуміти самого себе та власне життя. Той, у кого відсутня ця екзистенційна установка, передумовою якої є інші три мотивації, схильний до ерзацу сенсу, тобто у пошуках "хибного сенсу" вдається до модних течій, суспільно визнаних цілей, ідеологічних заяв і т.і.

Як попередити синдром емоційного вигорання?

Робота із синдромом емоційного вигорання починається з ситуативного розвантаження. Можна зменшити обсяг обов'язків, делегувати щось, розділити відповідальність, ставити перед собою реалістичні цілі, критично розглядати наявні очікування. Тут йдеться про нашу позицію по відношенню до життя, про те, щоб наші установки були автентичними, відповідали нам.

Важливим для попередження цього синдрому є використання методів розслаблення та періодів відпочинку. Однак робота над плануванням відпочинку та тайм-менеджмент (планування часу) будуть корисні лише в тому випадку, якщо одночасно з цим і навіть до цього ведеться робота над екзистенційними установками та ситуативними позиціями.

Аналіз має висвітлити дефіцити у сфері фундаментальних мотивацій, з якими треба почати працювати. При цьому відбувається важливий процес: увага людини зі зовнішніх умов переключається на її установки по відношенню до життя, на структуру сенсу, що визначала досі її суб'єктивне життя. Поступово в ході аналізу відбувається зміна цих установок на автентичні екзистенційні уставновки. 

Виконання роботи без усвідомлення її сенсу, як боргу без переживань вкрай небезпечне. Для запобігання серйозним наслідкам цього, описаним у цій статті, існує правило, яке можна сформулювати у вигляді тези.

Теза 8. Той, хто більше половини часу зайнятий речами, які він робить неохоче, не відчуває радості від процесу, той повинен чекати, що рано чи пізно у нього виникне емоційне вигорання.

Синдром емоційного вигорання не випадково є сьогодні модною темою, в ньому описується типовий феномен сьогодення. Ми живемо у час, що характеризується не тільки пришвидшеним темпом життя, різноманіттям можливостей для діяльності, націленістю на досягнення, а й відсутністю відносин, необов'язковістю. Це прагматичний час, сповнений духом споживання, в якому все слугує досягненню максимальної продуктивності. Тому емоційне вигорання можна розглядати як рахунок, що пред'являється нам за відчужене, віддалене від нашої людської (екзистенційної) дійсності життя на догоду вимогам сучасності.